Ляльковий дім

Драма «Ляльковий дім» мала ще й іншу назву — «Нора». 

Отже, у центрі уваги драматурга Ібсена — Нора, дружина адвоката Хельмера. 

«Ляльковий дім» аналіз твору 

Жанр — соціально-психологічна драма. 

Тема: духовне пробудження людини, її прагнення до вільного прояву себе як особистості. 

Проблематика: 

• проблема моральної відповідальності людини за свій вибір і за інших людей; 
• «втрати ілюзій» під впливом обставин; 
• істинних і фальшивих ідеалів і цінностей; 
• проблема жіночої емансипації. 

Конфлікт: 

1. соціальний — зіткнення природних людських прагнень з нелюдськими, застиглими догмами суспільства; 
2. сюжетний — таємниця і «кримінальний» учинок Нори як несвідомий виклик буржуазному життєустрою, його законам; 
3. психологічний — «пробудження» і духовна боротьба Нори, її бажання по- справжньому розібратися в житті, усвідомити себе як особистість. 

Особливості композиції. 

 П’єса має аналітичну композицію, що означає послідовне розкриття внутрішнього неблагополуччя і трагізму, які таяться під зовні пристойною оболонкою. Так поступово осягається внутрішня суть сімейного життя Хельмерів, на перший погляд, щасливого, але заснованого на неправді й егоїзмі. Дія починається із зображення ілюзії щастя і закінчується його поразкою. Дія п’єси розгортається протягом 3-х днів. 

  «Ляльковий дім» — це розповідь про сім’ю, про людей, які прожили разом багато років, але так і не зуміли стати щасливими — класичний зразок соціально-психологічної драми. Центральна тема п’єси «Ляльковий дім» — становище жінки в суспільстві Сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму. 

  Проблематика «Лялькового дому» не вичерпується «жіночим питанням»: йдеться про свободу людської особистості взагалі. У п’єсі компрометується не так «чоловічий світ», скільки суспільство 1870-х років, його норми і установки, мертві закони буржуазного світу. 

  Композиція п’єси «Ляльковий дім» має аналітичний характер. Аналітизм її полягає в тому, що твір розпочинається показом зовнішньої ілюзії щастя, а закінчується катастрофою. Драматург доводить, що злагода, комфорт, у яких живуть його персонажі, а також нібито доброзичливі взаємини між ними є оманою. У такий спосіб він розкриває суперечності сучасного йому світу. Але драму Г. Ібсена називають не тільки аналітичною, але й інтелектуально-аналітичною, бо вона завершується інтелектуальним осмисленням персонажами власного життя. 

  Проте герої Ібсена не є рупорами його ідей. Вони промовляють те, що диктує їм логіка власного характеру, психологічну глибину якого майстерно розкриває письменник.